Дідусів тютюн (микола Семченко)

дідусів тютюн

ДЕДУШКИН ТЮТЮН
-Ай-яй-яй, — засовестіл нас дідусь Микола. — Розорили гніздо! І без сорому-совісті в відкриту йдете. А птиці яке, га? Піди-ко, бідна, по лісі бігає, побивається.
Спочатку я нічого не зрозумів. Яке гніздо? Яка птах? І навіть на всякий пожежний випадок в кошик заглянув — раптом Андрійко і справді
розорив потайки кладку будь-якої пташки, нічого мені не сказав І уклав яйця поверх грибів?
Як то, насправді, він набрів в траві на гніздо жайворонків і хотів взяти їх яйця з собою. У нас Чубарка якраз заквохтала — зібралася курчат виводити. Ось синочок і вирішив поставити експеримент: а жаворончат вона висидить або немає?
Добре я вчасно до нього наспів, не дав гнізда торкнутися.
— Не, батько, нікого я не Зориле! — Андрійко подивився на мене чесними словами. — Бачиш, в кошику тільки гриби.
— Буде вам! — дідусь Микола строго махнув рукою. — А то я без очей! Що це по-вашому?
Я і моргнути не встиг, як він швидко вихопив з кошика
білу кульку. І тут же його обличчя з тріумфуючого перетворилося в удив-
повільно-розгублене:
— Ох! Ніяк «дідусева тютюну» набрали?
Він пом’яв кулька, розчавив його і буркнув:
— Так і є — «дідусів тютюн»! Повний кошик набрали. ось
люди! Хіба за гриби вважаєте? І не здумайте їх смажити-парити. У момент отруїтеся!
«Дєдушкін тютюн» — так в народі називають дощовики. поки що
молоденькі, м’якоть у них біла. Як постаріють, перетворюються в
зморщені коричневі мішечки: натиснеш — і грюкне в ніс темна
цівка суперечка. Ото ж бо расчіхаешься! Як від тютюну.
— Нічого, дідусь, чи не потравимось. -весело сказав я. — Запрошуємо ввечері на печеня з грибів!
Дідусь Микола похитав головою — відмовився, і ще довго чули ми його бурчання:
— Хе! Ось-ті раз — гриби, хи-хи! Рази ж їдять дощовики? Зроду, хе-хе, не чув навіть. Ні-і, не було грибів і це не гриби.
Дідусь Микола ходив за власним двору, він — наш сусід, і нам добре було чутно, як він продовжує бурчати собі під ніс: «Ну і грибники, хе-хе!»
Слухаючи його, я посміювався і промивав дощовики холодною водою з криниці. Потім накришив гриби в картоплю. Міну через п’ять вона заскворчала, маслом забризкала — хороша у нас пічка, знатна сковорідка!
Додав я в спекотне сметанки, посипав кропом та цибулею — і
не побачили ми з сином, як почвалав всю сковороду.
А на ранок тільки вийшов на ганок — дідусь Микола туг як тут. Перехилився через огорожу, суне пляшку темної рідини:
-На-ко, випий елексіру! Відвар дуба, череди, кінського щавлю — вірне від шлунка засіб.
— Так в порядку у мене живіт, з чого ви взяли! — кажу. — І у Андрія все в добре. Вранці з пластиліну щось ліпить.
Недовірливо так дідусь Микола глянув, від огорожі відійшов, але пляшку «еліксіра» все ж біля паркану залишив. Може, подумав: делікатничати сусід?
Реальні гриби — підосичники, боровики, підберезники — ще
не пішли. Зате дощовиків було видимо-невидимо. Як пробіжить по лузі швидкий дощ, дивись: то там, то тугий висипають в траві щільні, тугі кульки, та такі рівні, круглі, хоч у великій тенісі ними грай!
Сільські жителі їх не брали, як до речі, не збирали вони і ря-
довкіл, білі гнойовики, гливи, які теж можна і варити, і підсмажувати. Вони їх чомусь називали «собачими грибами». І ні за що не хотіли вірити, що ті ж дощовики — смаком краще печериць!

Ось до обіду і вирішили ми збігати в знаходиться по сусідству лісок, відразу за
городами. Там-то Андрюша і зауважив: в ліщині щось біліє. Ніби як капелюх. Ні, напевно, панама.
Ну, якщо капелюх або панама, потрібно обов’язково її з кущів до-
стати і на сук навісити. Раптом господар хвилюється, шукає пропажу?
Розсунули ми гілки і ахнула: чи не капелюх це і не панамка — дощовик! Подібних великих ніколи ми ще не бачили — полкорзіни зайняв.
Прийшли додому, розмістилися за столом у дворі і почали
розрізати дощовик кубиками — на сушку. Дідусь Микола тут як тут. Дивиться на наш гриб-велетень з власного ганку, долоньку лопаткою до чола приставив:
— Хіба в сушку «дідусів тютюн» кришити?
— Ага, — киваю. — Чудові супи під час зими готувати будемо!
— Кхе-кхе, — дідусь кашлянув і делікатно засумнівався: Та ви-
сохнуть — «тютюном» стануть.
-Ні-і, — кажу. — Перевірено: відмінні гриби!
Пішов дідусь Микола до себе в будинок, а ми залишили гриби на сонці сохнути та й вирушили полоти грядку з морквою.
Повернулися, глядь: пляшки з відваром біля паркану немає, і діда Миколи будинку теж
не зустрічається, і взагалі — замок на дверях бовтається. Те все сиднем сидів, невже в городі що поспішно вдіє і швидше-швидше до лавочці біля воріт. Сидить і дивиться на життя сільську: як кури в пилу пурхають, горобці б’ються, хто і з ким по вулиці йде.
Години через два я виглянув з віконця, дивлюся: іде наш сусід, щось
в відрі тягне — ох, складно, на лівий бік перекосився! А що несе, не розглянути: травою зверху прикрите.
Подивився дідусь в мою сторону та швидко і злетів на власне ганок, двері за собою — хлоп! Звідки і спритність-то у нього взялася? І з чого це клямкою забрякало — то двері у нього нарозхрист, а то раптом замкнутися вирішив. Що це з ним2
А дня через три все і прояснилося.
— Ну, висушили власні дощовики? — запитав нас дідусь.
— А як же! Ми їх в той же день в духовці підсушили. За всіма правилами.
— А покажьте, — попросив дідусь.
— А будь ласка.
І приніс я жменю дождевіков.Повертел їх сусід, покрутив, навіть понюхав і засмутився:
— А у мене-то — справжній «дідусів тютюн» вийшов.
Виявляється, сусід набрав повне відро грибів. Ті, що всередині білі і міцні, він з картоплею посмажив — смачно, нічого не скажеш!
А ті, що жовтіше, на сушку визначив. Незручно йому ради було запитати. Адже до останнього не вірив, що дощовики їдять. На всякий пожежний випадок навіть той самий трав’яний відвар поруч з ліжком тримав.
— Та брати-то, дідусь Микола, необхідно тільки молоденькі дождевічкі, — пояснюю. — Висипати, дорогий сусіде, «дідусів тютюнець» на грядку — авось на наступний рік народяться там гриби. Все користь, не потрібно буде в ліс за ними плестися.
І точно, наступного літа зібрав наш сусід хороший урожай дощовиків на власному персональному ділянці.

джерело: proza.ru